Глюкометр традиційно вважається невід'ємним атрибутом життя діабетика. Але чи дійсно він потрібен тим, хто не приймає інсулін?
Цукровий діабет 2 типу часто називають «тихим вбивцею». Він може довго не привертати до себе уваги, і навіть один-єдиний симптом цієї хвороби, який проявився у пацієнта, повинен стати приводом для серйозного занепокоєння. Вважається, що розвиток діабету 2 типу почасти є результатом дії спадкових факторів, а почасти - нездорового способу життя. Ожиріння, метаболічний синдром, порушення комунікації між клітинами - все це здатне спровокувати хворобу.
Як правило, пацієнтам, які отримали діагноз «цукровий діабет 2 типу», інсулін відразу не призначається. Замість цього лікарі пропонують їм взяти за правило постійно контролювати свій спосіб життя і рівень глюкози, а також регулярно консультуватися у фахівця. Однак у новій роботі було показано, що самоконтроль не підвищує обумовлену станом здоров'я якість життя пацієнтів з діабетом 2 типу.
Більш того, результати дослідження дозволяють припустити, що самоконтроль не повинен бути рутинною практикою, пропонованою хворим з цим діагнозом. Багато пацієнтів, які не застосовують інсулін, регулярно користуються глюкометрами, приладами для вимірювання рівня глюкози крові. Однак доцільність такого підходу досі є предметом жвавих суперечок у професійному співтоваристві.
Катріна Донах'ю (Katrina Donahue) і Лаура Янг (Laura Young) з Університету Північної Кароліни в Чапел-Хілл (University of North Carolina at Chapel Hill) провели дослідження за участю пацієнтів 15 лікарів загальної практики, які працюють у штаті Північна Кароліна. Всього в роботу увійшло 750 хворих, які страждають на цукровий діабет 2 типу і не отримують інсулін.
Середній вік учасника дослідження склав 61 рік, середня тривалість захворювання - 8 років. 75% добровольців регулярно вимірювали рівень глюкози крові.
Пацієнти були розподілені по трьох групах. Учасники з першої не користувалися глюкометрами, учасники з другої - проводили аналіз один раз на день. Добровольці ж з третьої групи не просто вимірювали рівень глюкози, але й отримували розширений «зворотний зв'язок» від глюкометра.
У ході дослідження в учасників оцінювався рівень гликованого гемоглобіну, оскільки саме цей показник відображає довготривалу якість контролю рівня глюкози. Крім того, вчені розглядали пов'язану зі станом здоров'я якість життя добровольців. Обидва параметри оцінювалися протягом року.
Достовірних відмінностей в якості життя між учасниками з усіх трьох груп виявити не вдалося. Що ж стосується рівня гликованого гемоглобіну, то на початку роботи в групах, що щодня вимірювали рівень глюкози, дійсно було відзначено деяке поліпшення. Однак до кінця дослідження різниця між групами перестала бути статистично достовірною.
У рамках дослідження не визначалася ефективність самоконтролю в певних клінічних ситуаціях, наприклад, при введенні нового препарату або зміні дози вже призначених ліків. Крім того, автори дослідження зазначають, що результати роботи є непримінними до пацієнтів, які отримують інсулін.
Проте, судячи з результатів дослідження, регулярний вимір рівня глюкози не показано більшості пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, що не приймає інсулін.